Пірнальники

6

Жарти ツ
Попередній

Наступний

Відзначали здачу сесії. Відзначали з розмахом: спиртне лилося рікою, музика не вщухала ні на хвилину. Святкування не заважав ніхто – п’янка проходила у вузькому колі одногрупників на Володькової дачі. А сама дача була в лісовому масиві в Підмосков’ї.

Є така приказка: “Скільки горілки не бери, все одно два рази бігати”. Так сталося і на цей раз.

– Сергію, давай ще пляшку, – голосно крикнув Сашко сидить ближче всіх до дверей одного.
– Ща, – відповів Серьога і став похитуючись спускатися по сходах на перший поверх, де залишили сумки з припасами.

Однак, покопавшись в кульках і пакетах, Серьога прийшов до висновку, що чергової пляшки немає. Про це він і повідомив друзям нагорі.

– Немає ні краплі.
– Як нема? В синьому пакеті подивися, – відправив його на подальші пошуки Шурик.

Серьога здійснив ще один вояж по сходах і повторно переглянув всі речі.

– Слухай, тут синього пакету взагалі немає.
– Да ладно! – Махнув рукою Сашко. – Вовчик, у нас синій пакет в машині?

Володя зосереджено почухав потилицю, намагаючись пригадати, де він бачив синій пакет.

– Слухай, ми ж його у мене вдома залишили. Ти ж сам сказав, що його брати не треба, – відповів Володя.

Шурик брудно вилаявся. А що тут ще скажеш?

– Де наша не пропадала! Зараз придумаємо що-небудь.

І стали думати. Першим придумав все той же Сашко, з якого енергія сьогодні била ключем.

– Вовчик, у тебе ж батько всякою хімією займається? – звернувся Сашко до господаря дачі.
– Е-е-е, ну так, – відповів Володя, все ще не розуміючи, до чого хилить його друг.
– А тут він зберігає що-небудь?
– Так, у підвалі все пляшками і каністрами заставлено, – зізнався Володя.
– Ми ж студенти-хіміки. Реактиви є, значить, і спирт отримаємо, – просяяв Шурик. – А ну, расталкивай Мозок.

Мозком називали Ведмедика – четвертого учасника “посиденьок”. Звали його так через те, що він володів чудовими знаннями з хімії, і часто допомагав своїм друзям на заліках і іспитах.

– Миха, вставай! Нам потрібен твій МОЗОК!

Останнє слово для більшого ефекту Шурик проволав Мишкові на вухо. І цей ефект не змусив себе чекати. Задрімав трохи Мишко схопився і ошелешено дивився на своїх друзів, які, в
свою чергу, дивилися на нього.
– Миха, нам потрібна твоя допомога. Будемо робити спирт!
– Хлопці, та ви чого? Тут же вам не лаболато…. лаборало.. тфу. Ми ж не в інституті, зрештою, – з довгим і складним словом Мозок впоратися не зміг-за заплетающегося мови.
– Нічого, ми в тебе віримо, – твердо сказав Шурик і потягнув Ведмедика вниз по сходах.

* * *

Як не дивно, в підвалі крім реактивів знайшлася та інше обладнання хімічної лабораторії. Володин батько був пов’язаний з кафедрою хімії, на якій і вчилися хлопці. Та й у тому, що Володя
поступив в інститут без проблем, була теж заслуга його батька. А ось з реакцією отримання спирту вийшли проблеми.

– Ні, не просіть. Я ж зовсім п’яний. Знаєте що я вам тут нахимичу? – відпирався як міг Мишко.
– Це питання життя і смерті. Ти обов’язково нам повинен допомогти, – наступав на Мишка Шурик.

Мозок ніколи не міг чинити опір прохання друзів, і, зрештою здався:

– Гаразд. Беріть той, он той, і, напевно, ось цю білу каністру. Пішли на кухню. Там, начебто, грубка була.
– Ні, на кухню я вас не пущу, а раптом вибухне що-небудь, – уперся Володя.
– А що ж робити тоді? – розгубився Сашко.
– В ліс підемо. У нас є особливе місце. Там всі умови. Вогонь разожжем невеликий і на каменях нагріємо, що потрібно. Тільки сірники треба взяти, а то, один раз ми вже дещо забули.
– А Петьку з Анею брати будемо? – запитав Серьога.
– Не, нехай перекидаються. Заодно і дача не пуста залишиться, – відповів Володя.

* * *

З ледь помітною у світлі ліхтарика стежці хлопці добралися до лісової галявини. Місце і справді було хорошим. Поглиблення для багаття в центрі галявини було обкладено по периметру камінням. Навколо
нього лежали дві колоди, на яких і розмістилися студенти. Вогонь розвели за допомогою знайденого на галявині хмизу, який заготовили її попередні відвідувачі. Мишко, натхнений
складністю поставленої перед ним задачі, щось змішував, бурмочучи собі під ніс.

Через годину Мозок продемонстрував іншим півлітрову банку до половини наповнену не надто прозорою рідиною. Однак пити її трохи протверезівши компанія не поспішала.

– А чого так мало? – без ентузіазму запитав Сашко.
– Ну що я можу зробити? Вихід такий у реакції. Вихідних реактивів теж не багато було. Хотіли спирту? Пийте! – розсердився Ведмедик.
– А сам?
– Якщо ви будете, то і я вип’ю! Невже боїтеся?
– Я нічого не боюся. Розливай, давай, – впевнено заявив Сашко.

Додаткової посуду взяти з собою не здогадалися, так що довелося скористатися різнокаліберними судинами, які використовувалися Мишкової при отриманні спирту. Рідина розлили
порівну. Пахла вона спиртом, але до його запаху домішувалося щось ще. Кінцевий продукт явно не відрізнявся чистотою.

– Ну, за закінчення! Всі разом. Раз, два, три!

Чотири хлопці одночасно почали пити теплу рідину, але Мишко до дна осушити свою склянку не зміг. Він закашлявся і почав плюватися. Решту випили все, але їх реакція була приблизно такою ж.

– Ну й гидота ти намішав! – сказав Серьога, скривившись.
– Так, навіть самогон, який я в селі пив, був краще, ніж це пійло, – підтримав його Володя.

А Шурик не сказав нічого. Він лежав на спині, звалившись з колоди, і не подавав ознак життя. Хлопці кинулися до нього. Володя взяв руку Шурика, щоб перевірити пульс, але сам повалився поруч без почуттів. Інші залишалися у свідомості лише трохи довше.

* * *

Шурик прокидався дуже важко. Він замерз. Від кожного руху голови накочувала нудота. Праворуч від себе Сашко побачив лежачого в дивній позі Володю.

– Ей, Вовчику. Пора вставати, – вирішив він розбудити свого друга.
– Хай лежить. Я думаю, він сам повинен прокинутися, – Сашко почув ззаду голос Ведмедика.

Шурик повільно, намагаючись не робити зайвих рухів, встав і повернувся подивитися на товариша.

– Гей, а ти чого в куртці? – здивовано запитав він, коли побачив одного.
– А ти подивися навколо, – парирував Машка.

І Сашко подивився. Від здивування у нього навіть рот відкрився. Починали святкувати закінчення сесії влітку, а зараз навколо був осінній ліс. Дерева вже звільнялися від жовтого листя, якій було засипано все навколо.

– Як? – тільки і зміг видавити з себе Сашко.
– Розповім, коли інші прокинуться. Я одяг привіз, щоб ви не замерзли, – сказав Ведмедик і почав діставати куртку з великої чорної сумки. – І тобі попити гарячого не завадило б, – слідом за курткою здався термос.

Сашко почав одягатися, і несподівано помітив, що його руки змінили свій колір. На них більше не було темного загару. Руки були яскраво-золотистого кольору.

– Твоя шкіра тепер вся така, – сказав Ведмедик.

Сашко подивився на нього, і тільки зараз зрозумів, що і у Мишка колір шкіри не був нормальним. Вона теж була золотистої, але трохи світліше, ніж у нього самого. Шурик оглянув початківців прокидатися Серьогу і Володю, і зазначив, що їх шкіра той же відливала золотом.

– Що відбувається? – запитав він Ведмедика.
– Пояснення потім. Краще допоможи мені з іншими.

Вони одягли інших у куртки і напоїли їх теплим чаєм. Прокинулися хлопці виглядали такими ж ошелешеними, як і сам Сашко. Заснули влітку, а прокинулися восени. Та й шкіра ця золота…. Коли всі порозсідалися на колодах, Мишко спробував відбувається.

– Ви пам’ятаєте той вечір?
– Вчорашній? – уточнив Серьога.
– Для вас, суб’єктивно, він був учора. А насправді з того вечора минуло два роки і майже чотири місяці. Ми – мандрівники у часі, хлопці.

Три пари очей безвідривно дивилися на Ведмедика.

– Як це сталося, – порушив мовчання Шурик.
– Пам’ятаєте ту муть, яку я по п’яні синтезував тоді? Це був не спирт. Вірніше, не тільки спирт. Я не думаю, що мені вдалося б повторити склад.
– Значить, це з-за неї? – несміливо запитав Володя.
– Не тільки. Сама по собі та рідина просто викликала якусь реакцію організму. Отримали б отруєння, відлежалися пару днів, і все. Додаткову роль у нашій переміщення в часі зіграло місце. Ця галявина чимось відрізняється від іншого лісу. Коротше, сукупність незрозумілих факторів призвела до того, що ми прокинулися більше ніж через 2 роки. Я випив менше вас, і прокинувся раніше. Один. Вас на галявині не було. Уявіть моє здивування, коли я прийшов на дачу, і нікого не знайшов. Я пішки дійшов до станції, і тільки там дізнався, що минуло два роки з того вечора. Мені потрібно якийсь час, щоб усвідомити, що сталося. До вашого пробудження я вже був підготовлений.
– І що нам тепер робити? – запитав Володя.
– А ось це нам і належить з вами вирішити.